Судова влада України
Апеляційний суд Полтавської області
Суддівське самоврядування
Інформація з кадрових питань
Доступ до публічної інформації
Інформація для громадян
Перелік справ, призначених до розгляду
Запобігання і протидії корупції
Представникам ЗМІ
Технічна підтримка
Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство

Офiцiйне представництво Президента України
Верховна Рада України
Урядовий портал
Відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Бюлетень судової практики № 3

11 листопада 2013, 17:16

 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

БЮЛЕТЕНЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ №3

 

ІІІ квартал   2013 рік

 

КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ

 

 

 

ПРИКЛАД № 1.

 

    Підготовче провадження є обов’язковою стадією судового провадження, не проведення якої порушує основні засади кримінального судочинства та є безумовною підставою для скасування судового рішення.

 

Справа №:         554/6848/13-к

Номер провадження:  11-кп/786/241/2013

вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 30 липня 2013 року

ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року

 

 

            За вироком суду ОСОБА_1, засуджений за ч.1 ст. 191 КК України до штрафу в розмірі 600 грн. за те, що будучи матеріально-відповідальною особою, виконуючи ювелірні роботи в магазині ювелірних виробів, який належить ПП_1, отримавши вибракувані золоті вироби, які належать на праві власності ОСОБІ_2 загальною вартістю 19 627,40 грн., з яких він повинен був виготовити якісні ювелірні вироби та повернути в магазин, привласнив вказані золоті вироби, які в подальшому збув на ЦКР м. Полтава, невстановленій особі як лом по 215 грн. за 1 грам.

            Колегія суддів, розглядаючи апеляцію про м’якість призначеного покарання, задовольнила її та прийшла до висновку, що вирок необхідно скасувати, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

            Як вказано в ухвалі апеляційного суду за змістом п.1 ч.1 ст.415, п.7 ч.2 ст.412 КПК України, судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

            Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ньому відсутній журнал проведення підготовчого судового засідання, ухвала про проведення підготовчого судового засідання та призначення судового розгляду і технічній носій інформації на якому зафіксовано проведення повного циклу підготовчого судового засідання. Тобто. судове провадження у суді першої інстанції було проведене лише частково, оскільки одна із його важливих частин - підготовче судове засідання проведено не було.

            Вказані порушення кримінально-процесуального законодавства колегія суддів визнала істотними, оскільки в ході підготовчого судового засідання мали б бути вирішені питання які мають значення для правильного вирішення справи (розв’язання різного роду клопотань, звернення із цивільним позовом, укладення угоди про примирення, тощо). В даному випадку сторони кримінального провадження були позбавлені такої можливості, чим були порушені їх процесуальні права.

            У зв’язку з цим, вирок відносно ОСОБИ_1 скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання.

 

ПРИКЛАД № 2

    Розгляд кримінального провадження, складом суду, який не відповідає вимогам ст. 31 КПК України, є істотним порушенням кримінального процесуального закону та тягне за собою скасування судового рішення.

Справа №:         524/993/13-к

Номер провадження:  11-кп/786/141/2013

вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 квітня 2013 року

ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2013 року

 

            Вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджена за ч.2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч.3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч.4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено ОСОБІ_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна.

            На підставі ст.ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Автозаводського районного суду від 30.11.2011 року і за сукупністю вироків визначено ОСОБІ_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного їй майна.

            Стягнуто з ОСОБИ_1 на користь ОСОБИ_2 майнової шкоду в сумі 219407,85 грн., на користь ОСОБИ_3 185920 грн. майнової шкоди, на користь ОСОБИ_4 624000 грн. майнової шкоди, на користь ОСОБИ_5 112474 грн. майнової шкоди.

            Відповідно до вимог ч.2 ст.31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

            Згідно ч.4 ст.190 КК України шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

            Таким чином, оскільки дане кримінальне провадження було здійснене професійним суддею одноособово, на підставі п.2 ч.2 ст.412 КПК України судове рішення по ньому було ухвалене незаконним складом суду.

            З огляду на це, вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншій колегії суддів.

 

ПРИКЛАД № 3.

    Чинним законодавством визначено процедуру судового провадження та визначає способи фіксації процесуальних дій, недотримання чого є істотним порушенням та тягне за собою скасування судового рішення.

Справа №: 528/352/13-к

Номер провадження:  11-кп/786/75/2013

вирок Гребінківського районного суду від 13 березня 2013 року  ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 13 серпня 2013 року

 

            Вироком місцевого суду ОСОБУ_1 засуджено за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.

            Останнього визнано винним у тому, що взимку, 30 січня 2013 року ОСОБА_1 на території автовокзалу міста Гребінки незаконно придбав і зберігав при собі особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, маса якого в перерахунку на висушену речовину становила 12, 179 гр.

            Колегія суддів дійшла висновку, що вирок підлягає скасуванню з наступних підстав.

            Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

            Згідно ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

            За змістом Глави 28 КПК України процедура судового розгляду включає в себе, в тому числі, повідомлення про права і обов’язки учасників судового розгляду (ст. 345); оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі (ст. 347); роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення, з’ясування у обвинуваченого чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і бажає давати показання (ст. 348); визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, роз’яснення наслідків спрощеного порядку розгляду справи, допит обвинуваченого (ст. 349), тощо.

            Згідно ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині обвинувального вироку, зокрема, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

            Згідно вимог ст.103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі, 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії;3) у журналі судового засідання.

            Як вбачається зі змісту журналу судового засідання, технічного носія та оскаржуваного вироку, суд вище перелічених вимог закону не дотримався та під час розгляду справи допустив такі порушення вимог КПК України, які ставлять під сумніви законність, обґрунтованість та вмотивованість постановленого судового рішення.

            Так, зі змісту технічного носія вбачається, що учасникам судового розгляду не було повідомлено про їх права та обов’язки; прокурор не оголосив викладу обвинувального акту; обвинуваченому не роз’яснено суть обвинувачення; не допитано обвинуваченого, взагалі не визначено обсяг та порядок дослідження доказів, не отримано згоду учасників судового розгляду на дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та роз’яснено, що у такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, а також позбавив підозрюваного ОСОБУ_1 права на участь у судових дебатах та останнє слово, чим порушив його право на захист. Тобто,суд повністю проігнорував вимоги КПК України щодо процедури судового розгляду кримінального провадження.

            За змістом ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справі в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

            В даному випадку, колегія суддів визнала такі порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме порушення процедури судового розгляду істотними, оскільки вони призвели до неповноти судового розгляду та, як наслідок, до неправильного застосування кримінального закону, що призвело до необґрунтованого незастосування ст.71 КК України. Тобто, ці порушення кримінального процесуального закону перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

            Згідно п.7 ст.412 КПК України до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону відноситься відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

            Колегія суддів визнала, що долучений до кримінального провадження диск розмови кількох осіб не є технічним носієм інформації , на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції.            

            За таких обставин колегія суддів була позбавлена можливості постановити новий вирок, як на тому наполягав старший прокурор прокуратури Гребінківського району, оскільки судового процесу по розгляду кримінального провадження за фактом незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту ОСОБОЮ_1 взагалі не було.

            З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду підлягає скасуванню із направленням провадження на новий судовий розгляд в той же суд.

 

ПРИКЛАД № 4.

    Покарання, призначене за сукупністю вироків, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а так само не може бути меншим не відбутої частини покарання за попереднім вироком.

 

Справа №:         537/3307/13-к

Номер провадження:  11-кп/786/218/2013

вирок Крюківського районного суду міста Кременчука від 02 липня 2013 року

вирок Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2013 року

 

            Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука від 2 липня 2013 р. ОСОБУ_1 (неодноразово судимого, останній раз 24.09.2009 р. на 5 років 2 місяці позбавлення волі, та звільненого умовно-достроково за постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.08.2012 р. на 1 рік 8 місяців і 1 день) засуджено за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання до частини не відбутого покарання за останнім вироком остаточне покарання визначено у виді 1 року 2 місяців позбавлення волі;

            Як зазначив у вироку суд, ОСОБА_1 21 лютого 2013 року близько 22 год., знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи в приміщенні пункту обігріву по вул. Леонова,1 у м. Кременчуці, таємно викрав чоловічу дублянку коричневого кольору, а також мобільний телефон чорного кольору, належні потерпілому ОСОБА_2, завдавши йому шкоди на загальну суму 750 грн.

            Розглядаючи апеляцію прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону, колегія суддів апеляційного суду, дійшла висновку, що вирок суду підлягає скасуванню з постановленням нового вироку з підстав істотного порушення вимог кримінального закону в частині призначення покарання за сукупністю вироків.

            Так, суд, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні таємної крадіжки майна потерпілого ОСОБА_3, призначив йому покарання усупереч вимог передбачених ч.4 ст.71 КК України, згідно з якими остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком.

            Не враховані були судом першої інстанції і роз’яснення викладені у п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, відповідно до якого у разі, коли особа засуджена до позбавлення волі та була звільнена від відбування покарання умовно-достроково, і в період умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі, зокрема тоді, коли за останнім за часом вироком призначаються більш м’які міри покарання.      

             Як видно ОСОБА_1 попереднім вироком від 24.02.2009 року був засуджений за ст.358 ч.2, ст. 358 ч.3, ст.70,71 КК України на 5 років 2 міс. позбавлення волі. Від призначеного покарання ОСОБА_1 був умовно-достроково звільнений 10 серпня 2012 року на 1 рік 8 місяців 1 день.

            Таким чином місцевий суд, визнаючи ОСОБУ_1 винним за ст.185 ч.1 КК України і призначаючи покарання за сукупністю вироків, повинен був визначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк більший ніж той на який він був умовно-достроково звільнений.

            У зв’язку з цим, вирок стосовно ОСОБИ_1 в частині призначення покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким визнано доведеним обвинувачення ОСОБИ_1 у вчиненні злочину за ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання за ч.1 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі.

            На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за вироком Крюківського районного суду міста Кременчука від 24.02.2009 року до покарання за останнім вироком, остаточно визначено покарання у виді 1 року 9 міс. позбавлення волі.

 

 

 

ЦИВІЛЬНІ СПРАВИ

 

БЮЛЕТЕНЬ № 3 2013 рік

                                                               Цивільні справи

 

1) відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року, згідно з угодою випускник зобов’язаний відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

 

                                                Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

                                               цивільних і кримінальних справ  від 07 серпня 2013 року

                                               у справі № 6-11212св13                     

            Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 січня 2013 року відмовлено у задоволенні позову Кременчуцького національного університету імені М.Остроградського до Жовтяк І.І. про стягнення вартості навчання.

            Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не мала реальної можливості виконати умови договору у зв’язку з тим, що позивач не забезпечив відповідача місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства шляхом видачі відповідного направлення..

            Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, про часткове задоволення позову, дійшов висновку, що відповідачу було надано можливість самостійного працевлаштування. Згідно направлення, виданого Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості, відповідача було направлено до ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин» на посаду інженера-конструктора, проте вона, відповідно до наказу від 26 жовтня 2011 року була звільнена із зазначеної посади за власним бажанням.

            Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів погодилася з рішенням апеляційного суду, виходячи з наступних обставин.

            Судами було встановлено, що 25 вересня 2009 року між сторонами була укладена угода про підготовку фахівців за вищою освітою № 1149/АФ.

            Наказом ректора Університету від 25 серпня 2009 року відповідач була зарахована на денну форму навчання за спеціальністю «Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини та обладнання».

            Згідно із наказом ректора Університету від 30 червня 2010 року відповідач отримала диплом магістра та була відрахована з Університету 30 червня 2010 року.

            Відповідно до довідки від 16 липня 2010 року, виданої Університетом, відповідачу надано можливість працевлаштуватися самостійно.

            З копії трудової книжки відповідача встановлено, що остання 04 жовтня 2010 року була прийнята на роботу у ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин» на посаду інженера-конструктора. Наказом від 31 жовтня 2011 року вона була звільнена з роботи за власним бажанням у зв’язку зі вступом до аспірантури.

            Відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затверджених Постановою КМУ № 992 від 22 серпня 1996 року, згідно з угодою випускник зобов’язаний відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

            Оскільки відповідач не працювала у ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин» три роки після закінчення навчального закладу, вірним є висновок про те, що у такому випадку випускник зобов’язаний відшкодувати державному бюджету вартість свого навчання.

 

2) Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, то така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України.

Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

 

Постанова Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року  у справі № 6-174 цс 12

 

            Переглядаючи судові рішення у цивільних справах з підстав неоднакового застосування судом ( судами ) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного суду України дійшла наступного висновку.

            Судами встановлено, що відповідно до договору про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки) від 6 травня 2011 року, укладеного між ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» та ВДВС ГУЮ у Запорізькій області, 15 червня 2011 року ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» були проведені торги з реалізації арештованого нерухомого майна - нежилого приміщення 21, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належала на праві власності ОСОБА_10

            Листом від 19 травня 2011 року ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» повідомило підрозділ примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Запорізькій області, а також ОСОБА_10 і відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про день, час та місце проведення прилюдних торгів щодо реалізації арештованого майна, належного ОСОБА_10

            19 травня 2011 року о 16 год. 03 хв. ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» опублікувало повідомлення про проведення прилюдних торгів на відповідному веб-сайті.

            Результат прилюдних торгів, переможцем яких став ОСОБА_11,    оформлений протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації майна від  15 червня 2011 року.

            Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_10 не скористався своїми правами щодо оскарження дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення в порядку розд. VІІ ЦПК України, а тому безпідставно заявив такі вимоги, і дійшов висновку про те, що положення ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають такого способу захисту, як визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки захист порушених прав боржника може здійснюватися шляхом визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися.

            Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин - продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, суд касаційної інстанції: в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  1 лютого 2012 року виходив із того, що результат прилюдних торгів, на яких реалізоване майно, оформлений у вигляді протоколу про проведення прилюдних торгів із зазначенням сторін та істотних умов, є правочином (договором), а тому визнання договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах у вигляді протоколу, недійсним у порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України є належним способом захисту;  

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  8 лютого 2012 року дійшов висновку про те, що прилюдні торги можуть бути визнані недійсними за правилами, закріпленими ЦК України, з підстав невідповідності їх цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року зазначив, що неоскарження позивачем дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення в порядку розд. VІІ ЦПК України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними.

            Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила із такого.

            Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

            За змістом ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

            Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши відсутність під час проведення прилюдних торгів порушень вимог ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» у частині строку дії експертної оцінки майна та вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в указаному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення), у частині повідомлення боржника про дату, час і місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну реалізації майна, виходив із того, що боржник не скористався передбаченим положеннями Закону України «Про виконавче провадження» правом оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження, і дійшов помилкового висновку про те, що такий спосіб захисту порушеного права боржника у виконавчому провадженні, як визнання недійсними прилюдних торгів не передбачений чинним законодавством, зокрема положеннями ст. 16 ЦК України, ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».          

            Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у ст. 16 ЦК України.

            Закон України «Про виконавче провадження» визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст. ст. 1, 2, 6, 12 Закону).

            Питання щодо здійснення підготовки державним виконавцем та проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а також реалізації арештованого майна визначені у пп. 5.11, 5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція), яка розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження» і  визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

            Правовий аналіз положень указаного Закону та Інструкції свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими визначається порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» та пп. 5.11,  5.12 Інструкції).

            Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням, за яким прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення).

            Тимчасовим положенням передбачені певні правила проведення прилюдних торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4); по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

            Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

            Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).

            Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

            При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням.

            Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах   колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року та від 8 лютого 2012 року, які надані ОСОБА_10 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

 

 

                                               3) Питання застосування заходів забезпечення позову не

                                               являється предметом спору між сторонами відносно якого

                                               суд ухвалив рішення, а є процесуальною дією,

                                               спрямованою на забезпечення виконання можливого

                                               сприятливого рішення у майбутньому, і підстави для їх

                                               існування можуть змінюватися протягом усього часу

                                               розгляду справи.

                                               Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи

                                               забезпечення позову можуть бути скасовані  судом першої

                                               інстанції і за умови наявності ухваленого судом

                                               апеляційної інстанції рішення по суті позовних вимог.

 

Ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2013 року у справі № 22-ц/786/2922/2013

 

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10 липня 2013 року відмовлено Заборі С.К. у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви Забори С.К. суд першої інстанції виходив з того, що рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2011 року повністю скасовано рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області від 18 червня 2012 року, у зв’язку з чим Ленінський районний суд м. Полтави не уповноважений вирішувати дане питання.

З таким висновком колегія суддів не погодилася, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Матеріалами справи підтверджується, що Ленінським районним суду м. Полтави одночасно з ухваленням рішення 01 вересня 2011 року було вирішено питання про скасування заходів забезпечення позову.

Вказане рішення суду першої інстанції було скасовано судом апеляційної інстанції у повному обсязі та ухвалено нове. При цьому суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо скасування арешту.

Проте, оскільки питання застосування заходів забезпечення позову не являється предметом спору між сторонами відносно якого суд ухвалив рішення, а є процесуальною дією, спрямованою на забезпечення виконання сприятливого судового рішення у майбутньому, і підстави для їх існування можуть змінюватися протягом усього часу розгляду справи, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність у нього права на вирішення заяви Забори С.К.

  

                                                

 

 


 
 
Судовий збір
Контакти
Розклад роботи
Лічильник установи
XII позачерговий з'їзд суддів України
Стратегічний план розвитку
Інструкція з діловодства
Рішення Європейського суду
Положення про автоматизовану систему документообігу суду
Проведення судових засідань в режимі відеоконференції
Безкоштовна правова допомога
Концепція галузевої програми інформатизації судів
Судова влада України у мережі Facebook

© 2002-2013 Державна судова адміністрація України
лист вебмайстру